Верховний Суд у складі КЦС сформував чітку позицію: дотримання процедури підписання договору одноразовим паролем — достатня підстава для його дійсності, навіть якщо доступ до телефону отримали шахраї.

Останнім часом у правозастосовній практиці гостро постало питання про співвідношення двох фундаментальних правових конструкцій: захисту добросовісного набувача, який покладається на публічну достовірність Державного реєстру, та властивості слідування іпотеки за предметом обтяження, передбаченої спеціальним законодавством.

Уявіть ситуацію: боржник уже програв суд, рішення набрало законної сили, виконавча служба стягує борг, а він раптом «бере в позику» кругленьку суму у свого сина, колишньої дружини чи «товариша по бізнесу». На папері — класичний договір позики. На ділі — майно боржника «виводиться» з-під ударів кредитора. Чи можна визнати таку позику недійсною як фраудаторний правочин?

Відносини позики здавна належать до найпростіших і водночас найконфліктніших у цивільному праві. Розписка у кишені — ще не гарантія повернення боргу. А пропущений строк позовної давності може знецінити найбездоганніший документ. Розбираємося у ключових правових механізмах, які регулюють ці відносини.

Cтаття присвячена аналізу однієї з найпоширеніших підстав визнання електронних торгів недійсними — відсутності належної оцінки корпоративних прав за ринковою вартістю. Автор досліджує правову природу порушення ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та Національного стандарту № 1, а також судову практику Верховного Суду, яка дозволяє визнати торги недійсними навіть за відсутності інших процесуальних порушень.