Одночасне накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно при забезпеченні позову
1. Вступ. Проблема забезпечення позову за відсутності достовірних відомостей про кошти боржника
Забезпечення позову є одним із ключових інструментів, який гарантує реальне виконання майбутнього судового рішення. Особливої гостроти це питання набуває у спорах про стягнення грошових коштів, коли позивач не має достовірної інформації про наявність коштів на рахунках відповідача. Чи достатньо для суду накласти арешт лише на грошові кошти? Чи можна (і чи потрібно) одночасно арештовувати нерухоме майно відповідача, навіть якщо позивач не знає, чи є у нього кошти?
Саме це питання стало предметом розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 902/1281/25 (постанова від 02 лютого 2026 року). Судова колегія підтвердила та розвинула практику, згідно з якою за відсутності достовірних відомостей про наявність коштів на рахунках відповідача, суд має право та підстави для одночасного накладення арешту як на грошові кошти, так і на нерухоме майно в межах суми позовних вимог, уникаючи при цьому подвійного забезпечення.
Нижче пропонується детальний правовий аналіз цієї позиції, її обґрунтування та практичне значення.
2. Правова природа та мета забезпечення позову
Інститут забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. За своєю правовою природою це засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому, а також забезпечення реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Цей висновок неодноразово підтверджувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.
Ключовим критерієм для застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача. Таке припущення має бути підтверджене доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу (постанова Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 14.06.2018 у справі № 910/361/18).
3. Чотири критерії для забезпечення позову (правова позиція Великої Палати)
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду сформулювала чотири ключові критерії, які має дослідити суд при розгляді заяви про забезпечення позову:
Наявність спору між сторонами – чи існує матеріально-правовий конфлікт, який потребує вирішення.
Ризик незабезпечення ефективного захисту – чи може невжиття заходів призвести до неможливості виконання рішення або ускладнити поновлення прав позивача.
Співмірність – чи є обраний вид забезпечення позову пропорційним заявленим позовним вимогам.
Дійсна мета звернення – чи не є заява про забезпечення позову способом зловживання процесуальними правами.
Ці критерії мають застосовуватися в кожній конкретній справі з урахуванням встановлених фактичних обставин.
4. Проблема відсутності достовірних відомостей про кошти на рахунках відповідача
У справі № 902/1281/25 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів. Разом із позовом він подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача в межах суми позовних вимог. Позивач обґрунтовував це тим, що не має достовірних відомостей про наявність коштів на рахунках відповідача, а тому арешт лише коштів може виявитися неефективним.
Суд першої інстанції, а згодом і апеляційний суд, дійшли висновку про необхідність задоволення заяви частково – лише в частині арешту коштів. В арешті нерухомого майна було відмовлено, оскільки позивач, на думку судів, не довів, що він не зможе задовольнити свої вимоги за рахунок коштів.
Однак Верховний Суд не погодився з таким підходом.
5. Ключовий висновок Верховного Суду: достатність обґрунтованого припущення
5.1. Реальна можливість відповідача розпорядитися майном
Верховний Суд нагадав правову позицію, викладену в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а також у постанові від 07.07.2025 у справі № 904/659/25:
«У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача».
Важливо: вимога надання доказів щодо очевидних речей (наприклад, доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Таким чином, відсутність доказів того, що відповідач збирається відчужити майно, не позбавляє правової підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки загроза неефективного виконання майбутнього рішення випливає не лише з наявності фактів відчуження, а й з наявності у відповідача реальної, не обмеженої законом можливості вільно розпоряджатися своїми активами до моменту набрання рішенням законної сили.
5.2. Арешт нерухомого майна як додаткова гарантія
Верховний Суд наголосив: можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову.
Обраний вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним (не можна продати, подарувати, передати в іпотеку тощо). Відповідач може продовжувати користуватися майном.
6. Запобігання подвійному забезпеченню
Верховний Суд звернув увагу на важливе обмеження: заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (постанова Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21). При одночасному накладенні арешту на кошти та на нерухоме майно необхідно уникати подвійного забезпечення – тобто загальна вартість арештованого майна (коштів + нерухомості) не повинна перевищувати суму позовних вимог.
Суд має чітко зазначити в ухвалі про забезпечення позову, що арешт накладається в межах загальної суми, і якщо кошти будуть виявлені та арештовані у достатньому розмірі, арешт нерухомого майна може бути знятий або обмежений.
7. Практичне значення постанови для позивачів та судів
Постанова Верховного Суду у справі № 902/1281/25 має важливе системне значення для судової практики з наступних причин:
7.1. Для позивачів (кредиторів)
Не потрібно доводити, що відповідач збирається відчужувати майно. Достатньо вказати на саму можливість такого відчуження, яка випливає з права власності.
Можна і потрібно просити арешт як коштів, так і нерухомості одночасно, якщо немає достовірних відомостей про наявність коштів на рахунках.
Стандарт доказування не є завищеним. Позивач не зобов'язаний подавати виписки з банківських рахунків відповідача (які він часто не може отримати через банківську таємницю) або докази наміру відповідача приховати майно.
У заяві про забезпечення позову слід чітко зазначати: (1) розмір позовних вимог; (2) відсутність достовірних відомостей про кошти; (3) прохання накласти арешт у межах суми позову на кошти та нерухоме майно, із застереженням про уникнення подвійного стягнення.
7.2. Для судів
Суди не повинні застосовувати завищений стандарт доказування. Відсутність доказів того, що відповідач планує відчужити майно, не є підставою для відмови в арешті нерухомості.
Суд має оцінювати сукупність обставин: розмір позову, характер діяльності відповідача, наявність у нього нерухомості, відсутність публічної інформації про кошти.
При задоволенні заяви слід чітко визначати межі арешту (в межах суми позову) та зазначати, що задоволення позову за рахунок коштів автоматично зменшує обтяження на нерухомість.
7.3. Для відповідачів
Арешт нерухомості не є автоматичним при будь-якому позові про стягнення коштів. Він має бути обґрунтований саме відсутністю достовірних відомостей про кошти.
Відповідач може клопотати про зняття арешту з нерухомості, якщо доведе, що на його рахунках є достатньо коштів для задоволення позову, або запропонує альтернативне забезпечення (наприклад, внесення коштів на депозит суду).
Арешт не обмежує право користування майном – відповідач може проживати у квартирі, використовувати офіс тощо. Обмежується лише право розпорядження (продаж, дарування, іпотека).
8. Висновки та підсумкові тези
Узагальнюючи правову позицію Верховного Суду у справі № 902/1281/25, можна сформулювати такі ключові висновки для практики:
При розгляді заяви про забезпечення позову у спорах про стягнення грошових коштів суд має виходити з презумпції реальної можливості відповідача розпорядитися своїм майном (в тому числі коштами та нерухомістю) на власний розсуд.
Відсутність достовірних відомостей про наявність коштів на рахунках відповідача є достатньою підставою для одночасного накладення арешту як на грошові кошти, так і на нерухоме майно в межах суми позову.
Стандарт доказування при забезпеченні позову не може бути завищеним. Позивач не зобов'язаний доводити, що відповідач вже вчиняє дії з відчуження майна; достатньо обґрунтувати ризик такого відчуження, виходячи із самої можливості вільного розпорядження активами.
Обрані заходи забезпечення повинні бути співмірними заявленим вимогам та не призводити до подвійного забезпечення. Суд має чітко зазначити, що арешт коштів та нерухомості накладається в межах загальної суми позову.
Накладення арешту на нерухоме майно не порушує фундаментальних прав відповідача, оскільки він продовжує володіти та користуватися майном; обмежується лише право розпорядження, що є пропорційним втручанням з метою забезпечення виконання майбутнього судового рішення.
Цей підхід забезпечує баланс інтересів сторін – позивач отримує реальну гарантію виконання рішення, а відповідач не позбавляється майна, а лише тимчасово обмежується у можливості його відчуження до вирішення спору по суті.
9. Рекомендації для адвокатів та юристів
Готуючи заяву про забезпечення позову у справі про стягнення грошових коштів:
Чітко обґрунтовуйте відсутність достовірних відомостей про кошти – посилайтеся на те, що рахунки відповідача становлять банківську таємницю, позивач не має доступу до цієї інформації, а публічних джерел недостатньо.
Просіть про одночасний арешт коштів та нерухомості із зазначенням, що ці заходи є взаємодоповнюючими, а не альтернативними.
Вказуйте суму, в межах якої накладається арешт, та просіть суд визначити, що задоволення вимог за рахунок коштів автоматично зменшує або припиняє арешт нерухомості (щоб уникнути подвійного стягнення).
Посилайтеся на постанови Верховного Суду (№ 905/448/22, № 904/659/25, № 381/4019/18, а також на коментовану справу № 902/1281/25) як на усталену практику.
Постанова Верховного Суду від 02.02.2026 у справі № 902/1281/25 вкотре підтвердила, що забезпечення позову має бути ефективним, а не формальним. Суд не може відмовити в арешті нерухомості лише тому, що позивач не довів відсутності коштів на рахунках – адже така вимога є невиконуваною в умовах банківської таємниці та відсутності в позивача доступу до рахунків відповідача. Це рішення є важливим кроком у забезпеченні реального виконання судових рішень та захисті прав кредиторів у господарському та цивільному судочинстві.