3.3. Договір банківського рахунку

Розрахункові відносини в усьому світі, і в Україні, зокрема, мають важливе значення в організації грошового обігу, під яким розуміється рух коштів в готівковій та безготівковій формі. Розрахунки між юридичними особами, як правило, здійснюються у безготівковій формі через банки, що значно спрощує та прискорює грошовий обіг. Можливість здійснення безготівкового розрахунку регламентується договором банківського рахунку, який регулює відносини між комерційними банками та клієнтами.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунку входить в послуги на розрахунково-касове обслуговування, які надають банки, оскільки відповідно до п.1.37 ст.1 Закону України від 05.04.2001 року „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” розрахунково-касове обслуговування – це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов’язані із переказом коштів з рахунку (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договором.

Для розуміння правової природи відносин між банком та клієнтом з приводу банківського рахунку є необхідність наукового дослідження даного поняття. У довідниковій літературі банківській рахунок розглядається як облікова одиниця, що застосовується у банківській справі з метою обліку прав грошових вимог клієнта до банка, що виникають з договору банківського рахунку, а також для обліку процесу виконання цього договору шляхом банківських операцій, передбачених для відповідної категорії банківських рахунків [13, с.48].

Так В. Луць зазначає, що договір на розрахунково-касове обслуговування містить комплекс взаємних зобов’язань сторін щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме:

а) використання банком тимчасово вільних коштів клієнта;
б) здійснення розрахункових операцій;
в) касове обслуговування;
г) транспортне обслуговування перевезення готівки [90, с.229].

Можливо ще привести приклади, коли договором банківського рахунку передбачені інші зобов’язання: надання банком інформаційних послуг та здійснення електронного обслуговування клієнта; сплачування клієнтові процентів за залишок коштів на рахунку.

Взагалі інститут банківського рахунку носить специфічний характер, який полягає у множинності публічно-правових норм, які покликані його регулювати. З огляду на таку специфічність, необхідно більш детально розглянути правову природу досліджуваного договору.

Так серед науковців існує декілька досить різних поглядів на природу зазначеного договору.

Найбільш рання позиція щодо правової природи договору банківського рахунку полягає у тому, що він розглядався як різновид договору банківського вкладу, оскільки передбачав приймання та видачу грошових коштів, в тому числі на користь третіх осіб [170, с.481; 2 с. 71 ]. Якщо розглядати договір банківського рахунку в ретроспективі, то об’єктивно він виник з договору банківського вкладу, який передбачав прийняття, зберігання та виплати суми з процентами, але з часом, виникла необхідність не тільки тримати грошові кошти у банку, а з розвитком технологій здійснювати перекази, і як наслідок, банківський вклад трансформувався в інструмент здійснення платежів (в договір банківського рахунку).
Так на відміну від французького права, де відсутнє розмежування між договором банківського вкладу та банківського рахунку та де базовим виступає договір банківського вкладу [173, с.187-188], законодавство України передбачає окремо як договір банківського вкладу, так і договір банківського рахунку (ст.ст. 1058, 1066 Цивільного кодексу України)

Отже, можна вважати, що договір банківського рахунку на початковому етапі виник саме з договору банківського вкладу та в процесі історичного розвитку настільки еволюціонував, що відійшов від останнього, і на даний час вести мову про те, що договір банківського рахунку є різновидом договору банківського вкладу, не має підстав, оскільки Цивільним кодексом України передбачається, що банки окремо відкривають клієнтам вкладні (депозитні) рахунки та окремо відкривають поточні рахунки.

Наступна позиція полягає у віднесенні договору банківського рахунку до різновиду договору позики. Аргументи на користь такої позиції класичні та полягають у подібній конструкції цих двох договорів, а саме: передання грошових коштів до банку та зобов’язання банку повернути ці кошти або перерахувати за вказівкою клієнта.

Є.А. Флейшиц вважає, що договір банківського рахунку зберігає дві риси договору позики: 1) сума «позики» переходить в розпорядження «позичальника» і 2) «позичальник» зобов’язаний повернути суму за законною вимогою «позикодавця» [159, с.83-84].

Є.А. Суханов заперечує віднесення договору банківського рахунку до різновиду договору позики. Він відмічає, що норми ЦК щодо договору позики не є загальними по відношенню до договору банківського рахунку, і навіть субсидіарно не можуть застосовуватись до договору банківського рахунку. Ціль цих договорів різна. Якщо за договором позики позичальник залучає чужі кошти і отримує їх у власність, задовольняє власні інтереси в будь-якій області діяльності, то за договором банківського рахунку банк здійснює реалізацію вимоги клієнта в здійсненні безготівкових платежів[147, с.50].

Отже, позиція, яка відносить договір банківського рахунку до різновиду договору позики, є досить суперечлива, зважаючи на особливість договору банківського рахунку, який має зовсім інше призначення, а наявність декількох елементів договору позики не свідчить про походження договору банківського рахунку від останнього.

Наступна позиція полягає у віднесенні договору банківського рахунку до змішаних договорів , які увібрали в собі елементи договорів позики, доручення, комісії, а також договору зберігання.

Так, М.М. Агарков вказував, що безстрокові вклади, в тому числі вклади та поточні рахунки, необхідно розглядати як іррегулярний схов. В іншому випадку необхідно було б надавати банку сім днів для здійснення виплат, що, в свою чергу, заперечувало б природі операції [2, с.71]. С.В. Сарбаш критикує такий підхід, стверджуючи, що банківський рахунок, який ще не сформувався як самостійний вид договору, намагалися віднести до договорів або зберігання, або позики, або доручення [141, с.6].

Досить вдало підійшов до вирішення даного питання О.В. Васьковський, який зазначив, що залишається важливою (і разом із тим складною) оцінка правовідносин із зберігання у договорі банківського рахунку. Договір і законодавство встановлюють правовий режим доступу до рахунку й розпорядження коштами на ньому. Саме цей правовий режим - безперешкодного розпорядження грошовими коштами, а не зберігання, покликаний реалізувати права власника коштів на поточному рахунку [22, с.10].

О.А. Костюченко вважає, що відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно ділить на дві групи: а) ті, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунку; б) ті, що пов’язані зі зберіганням в банку коштів клієнта та здійснення банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо зі здійсненням розрахунково-касового обслуговування [75, с.178].

Дійсно, відкриваючи банківський рахунок, клієнт не ставить першочергову ціль – зберігання грошових коштів; для цього він може орендувати у банка банківську ячейку, наприклад. Клієнт відкриває банківський рахунок саме з метою якісного та зручного здійснення грошових платежів, і саме в цьому і полягає першочергова ціль договору банківського рахунку.

Розглянемо питання правової природи договору банківського рахунку як змішаного договору з елементами договорів позики, доручення та комісії.

В літературі відмічали, що елементи зазначених договорів не зовсім відповідали конструкції договору банківського рахунку та були тісно взаємопов’язані та взаємообумовлені між собою [42, с.299].

Також, на думку Є.С. Компанієць та Е.Г. Полонської, погляд на договір банківського рахунку, як на сукупність договорів позики, зберігання та доручення, невірний тому, що жоден з цих договорів не може бути співставлений з договором банківського рахунку; не можна вважати, що договір банківського рахунку – це комплекс вказаних договорів [71, с.210-211].

І.А. Безклубий частково погодився з поглядами науковців щодо віднесення договору банківського рахунку до змішаного договору. Він вважає, що дійсно, окремі елементи інших цивільних договорів зберігання (ст.936 Цивільного кодексу України), доручення (ст. 1000 Цивільного кодексу України), позики (ст. 1046 Цивільного кодексу України), банківського вкладу (ст. 1058 Цивільного кодексу України) притаманні договору банківського рахунку. Застосування окремих елементів зазначених договорів зумовлене широким комплексом взаємних обов’язків, які виникають у сторін договору банківського рахунку. Разом з тим, жодний з зазначених договорів не є подібним до договору банківського рахунку настільки, щоб можна було їх ототожнювати [7, с.180].

Необхідно зупинитись на питанні, що собою є змішаний договір, як саме зазначені елементи інших договорів взаємодіють між собою та до яких правових наслідків це приводить?

Так, відповідно до ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Зазначене визначення не дає відповіді на питання, чи є договір банківського вкладу змішаним договором, оскільки зазначена стаття, якщо виходити з фактичного аналізу, надає сторонам право на укладання змішаного договору, в якому містяться елементи різних договорів, тобто, мається на увазі, що зазначена стаття регулює укладення договорів з елементами інших договорів, які регулюються Цивільним кодексом України окремо, в результаті чого виникає новий договір, який не суперечить цивільному законодавству, а в нашому випадку договір банківського рахунку окремо регулюється нормою глави 72 Цивільного кодексу України.

Також в змішаному договорі, на думку Р. А. Лідовець, частини змішаного договору, що є елементами різних договорів, належать до істотних умов, і тому не можна припускати, що договір був би укладений і без включення до нього однієї з цих частин. Таким чином, наведена норма ст. 217 Цивільного кодексу України в більшості випадків не може бути застосована до змішаного договору. Якщо в такому договорі визнається недійсним якийсь із його елементів, що належить до істотних умов, то недійсним повинен визнаватись договір у цілому [87, с.9]. Договір банківського рахунку навпаки підпадає під регулювання ст. 217 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і договору в цілому, якщо можна припустити, що договір був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

А ось, на думку І.А. Спіранова, договір банківської карти в умовах недостатнього регулювання грає першочергову роль в установленні правил таких розрахунків. Договір банківської карти розглядається як змішаний договір з елементами договору банківського рахунку та договору про порядок розрахунків з використанням банківської карти [145, с.68].

Також договір банківського рахунку, який містить умови щодо кредитування цього рахунку, необхідно розглядати як змішаний, включаючи елементи кредитного договору [69, с.608].

Дійсно, законодавче визначення такого договору дозволяє вносити досить широке коло умов, які належать до інших договорів; так, відповідно до ч. 1.27 статті 1 Закону України від 05.04.2001року «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» [53, с.1], встановлено, що платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. А укладення договору про надання та використання платіжної картки здійснюється згідно із законодавством України та правилами платіжної системи. Цей договір може включати умови, що визначають порядок відкриття картрахунку, і порядок та використання платіжної картки. Допускається укладення окремого договору про відкриття картрахунку (п. 2.4 Постанови Правління Національного банку України від 2005.04.19, №137 «Про затвердження положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосування»).

Також, відповідно до п. 19-21 Постанови Правління Національного банку України «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», встановлено, що суб’єкти ринку мають право продавати, купувати та обмінювати іноземну валюту на підставі договору банківського рахунку, що передбачає надання клієнту комісійних послуг.

Отже, змішані договори в переважній більшості випадків – це нові нестандартні договори з елементами договорів, які перелічені в Цивільному кодексі України, а отже, немає підстави вважати, що договір банківського рахунку є змішаним. Зазначена позиція є досить спірна, і межує з позицією науковців щодо розгляду договору банківського рахунку як самостійного договору.

Аргументуючи таку позицію, переважна кількість дослідників виділяють особливі риси, які притаманні договору банківського рахунку, та неспівпадіння цілей та призначення зазначеного договору [59, с.681; 71 с.208-210; 141 с.10 ].

Так, Л.Г. Єфімова, аналізуючи правову природу договору банківського рахунку, приводить до висновку, що відносини щодо залишку на банківському рахунку мають самостійний характер, який не зводиться ні до позики, ні до зберігання, а основним елементом договору є зобов’язання банка здійснювати розрахункові угоди. Вказаний елемент визначає юридичну ціль договору банківського рахунку – здійснення безготівкових розрахунків. Другий та третій елементи договору банківського рахунку обслуговують основний: залишок на рахунку слугує грошовим покриттям розрахункових операцій, постійне здійснення яких змінює грошову суму на рахунку. Враховуючи нерозривний зв’язок трьох елементів договору банківського рахунку, який не зводиться ані до позики, ані до зберігання, вона робить висновок, що договір банківського рахунку на сьогоднішній день є самостійний цивільно-правовий договір [42, с.307-308].

В.А. Белов вказує на те, що договір банківського рахунку відрізняється переліком специфічних якостей від інших цивільно-правових договорів [9, с.66-67].

І.А. Безклубий стоїть на позиції, що договір банківського рахунку є самодостатнім, і якщо елементи інших договорів і мають місце у договорі банківського рахунку, то це не означає, що він відноситься до категорії змішаного договору [7, с.169].

Отже, договір банківського рахунку досить специфічний договір, пов’язаний з розвитком електронних технологій, і якщо його еволюцію розглядати в ретроспективі, то на кожному історичному розвитку він був хронологічно:

1.різновидом договору банківського вкладу;
2.змішаним договором з елементами договорів позики, доручення та зберігання;
3.самостійним договором.

Зміст договору банківського рахунку становлять його права та обов’язки. Зазначений договір є двостороннім, тобто створює права та обов’язки для кожної сторони. Безоплатний договір банківського рахунку є односторонній, оскільки обов’язок за договором покладається тільки на банк. Те, що при здійсненні операцій клієнт зобов’язаний виконувати нормативні вимоги Центробанку, не перетворює його в боржника банку, а лише свідчить про наявність у нього кредиторського обов’язку. Їх невиконання не є порушенням прав банку, а лише звільняє банк від відповідальності за прострочення [69, с.598].

Також він є консенсуальний, тобто виникає з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам, а не моментом внесенням грошових сум на рахунок, як, наприклад, в договорі банківського вкладу (депозиту). Консенсуальний характер договору банківського рахунку, в першу чергу, обумовлюється його призначенням – здійснювати операції по рахунку. Клієнт відкриває рахунок, і зовсім не обов’язкова наявність грошових коштів на ньому в момент відкриття, оскільки він може відкрити рахунок для перерахування коштів іншою особою. Відповідно постає питання, що собою являє предмет договору банківського рахунку?

В літературі з цього питання виникла досить жвава дискусія. Наприклад, Є.А.Любічев в статті вказує, що предметом договору банківського рахунку є грошові кошти, внесені на його рахунок в кредитній організації [94, с.15; 165 с. 285].

Інші вважають, що предмет договору є відкриття банком рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, проведення банком операцій по рахунку, а також здійснення інших послуг [148, с.327].

Е.А. Суханов визначає, що типовими діями банку за договором банківського рахунку є приймання та зарахування коштів, які надходять на рахунок клієнта, а також виконання розпорядження володільця рахунку щодо перерахування та видачі відповідних сум з рахунку [148, с.253].
Договір банківського рахунку являє собою казуальну угоду. Ціль зазначеного договору полягає у здійсненні розрахункових операцій за дорученням клієнта. Також необхідно мати на увазі, що договір банківського рахунку зберігає чинність і при відсутності коштів на рахунку.

Підтверджуючи твердження, С.В. Сарбаш відмічає, що договором банківського рахунку опосередковуються відносини, які взагалі не пов’язані з грошовими коштами і стосуються деяких елементів, які включаються в об’єм поняття банківської таємниці[141, с.24].

Не завжди предметом договорів є дія або майно, існують такі договори, в яких предмет є складним і охоплює одночасно і дію, і майно. Наприклад, М.І. Брагінський відмічає, що договори, направлені на передачу майна, мають складний предмет, який включає в себе як дії сторін, в тому числі по передачі та прийняття майна, так і саме майно [18, с.105].
Так А.Я. Курбатов в дисертаційному дослідженні доводить, що предмет договору банківського рахунку невірно розглядати просто як надання кредитною організацією клієнту певних послуг по проведенню розрахункових операцій у відриві від банківського рахунку, оскільки об’єм цих операцій прямо залежить від виду рахунку, що відкривається на підставі договору [81, с.10].

О.В. Васьковський розглядає особливості предмета договору банківського рахунку та робить висновок, що він включає в себе як банківські операції, так і кошти [22, с.10].

Отже, предмет договору банківського рахунку можна вважати комбінованим та який складається як з дій сторін, так і грошових коштів (майно), які необхідно розглядати у взаємозв’язку, оскільки банк здійснює, наприклад, приймання та зарахування грошових коштів на рахунок, де він не може виконати дію при відсутності грошових коштів, і навпаки, - при наявності грошових коштів і при відсутності доручення на перерахування останніх.

Розглянемо питання строків проведення переказу грошових коштів. Так ч. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України» встановлює, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Комерційні банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручення клієнтів.

Також, ч. 30.2 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України» регулює загальний порядок завершення переказу, при якому банк отримувача, в разі надходження суми переказу протягом операційного дня, зобов’язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Норми ч.2, 3 статті 1068 Цивільного кодексу України встановлюють, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Отже, норми ч. 2, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, які встановлюють строки зарахування та списання коштів з поточного рахунку, фактично не застосовуються, внаслідок наявності того, що Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлені інші строки, крім того, Законом не врегульовано строки зарахування та списання з рахунку коштів, які вносяться на рахунок, або отримуються з рахунку у готівковій формі .
Таким чином, враховуючи викладене, пропоную ч.2, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України викласти у наступній редакції:
«2.Банк зобов’язаний зарахувати безготівкові грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта протягом операційного часу банку, в день їх надходження. У разі надходження грошових коштів на рахунок клієнта після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний зарахувати кошти на рахунок клієнта не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.

Банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти на рахунок клієнта в день отримання касового документа та готівки, якщо вони були подані банку протягом операційного часу. У разі надходження касового документа та внесення готівки до каси банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний зарахувати кошти на рахунок клієнта, не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором».
3. Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта перерахувати з його рахунку грошові кошти у день надходження до банку відповідного розрахункового документу, якщо такий розрахунковий документ надійшов протягом операційного часу банку. У разі надходження розрахункового документа клієнта до банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний перерахувати грошові кошти не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.

Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта списати з його рахунку грошові кошти та видати йому їх готівкою у день надходження до банку відповідного касового документа, якщо такий касовий документ надійшов протягом операційного часу банку. У разі надходження касового документа клієнта до банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний списати грошові кошти та видати кошти готівкою не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.

Прийом та видача клієнту коштів готівкою здійснюється банком за умови дотримання клієнтом вимог цього кодексу, закону та банківських правил».

Статтею 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в якому встановлено види рахунків, які банки мають право відкривати своїм клієнтам: вкладні (депозитні, поточні та кореспондентські, де під поточним рахунком розуміється рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства. А відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов’язується приймати і зарахувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачі відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

При порівнянні змісту зазначених двох норм, випливає, що на підставі договору банківського рахунку клієнту відкривається саме «поточний рахунок», у зв’язку з чим пропонується уточнити вид рахунку, що відкривається банком клієнту на підставі договору банківського рахунку, виклавши ч.1 статті 1066 Цивільного кодексу України у наступній редакції:

«1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на поточний рахунок (надалі рахунок), відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком».

Важливим також є питання про те, чи є договір банківського рахунку публічним або договором приєднання, а отже, необхідно з’ясувати співвідношення норм Цивільного кодексу України, які регулюють публічні договори та умови договору банківського рахунку.
Так, деякі науковці не визнають договір банківського рахунку публічним, аргументуючи це тим, що Цивільний кодекс України безпосередньо не вказує на публічність зазначеного договору [17, с.203; 141 с.19].

В ст. 633 Цивільного кодексу України під публічним договором розуміється договір, в якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування, тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Щодо норм Цивільного кодексу України, то в ньому інакше встановлено вимоги до договору банківського рахунку, а саме в ст. 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що :

1)Договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку у комерційному банку на умовах, погоджених між сторонами.

2)Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Також, ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України встановлює, що банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому банківською ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування, або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Відповідно, якщо особа надала всі документи, передбачені Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, а банк відмовив без достатніх підстав, то особа має право на відшкодування збитків відповідно до статей 22, 633 Цивільного кодексу України. Проблема відшкодування збитків лежить у труднощах судового доказування того, що банк дійсно не мав можливості прийняти фізичну або юридичну особу на банківське обслуговування. Нажаль, на даний час відсутня судова практика по відмові в укладанні договору банківського рахунку, що тягне неможливість проаналізувати практичну сторону цього питання.

Аналізуючи ці два пункти, можна зробити висновок, що банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією на оголошених банком умовах, але якщо клієнт наполягає на своїх умовах, то банк може вибирати, або відмовити йому, або укласти договір на власних умовах, або укласти договір на умовах клієнта.

Тобто, фактично при укладанні договору банк має право прийняти одне з таких рішень:

1) укласти на умовах, погоджених сторонами;
2)укласти на умовах клієнта;
3) укласти на власних умовах;
4) відмовитись від укладання на умовах клієнта.

Але комерційний банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом на умовах, які оголошені відповідно до законодавства України. Зазначені правомочності застосовуються і при укладанні будь-яких договорів, якщо в законі не має вказівки на їх публічність, що свідчить не на користь публічності договору банківського договору, а, з іншого боку, при певних обставинах, а саме зобов’язання комерційним банком укласти договір на оголошених умовах, то в договорі банківського рахунку присутній лише елемент публічності, який необхідно розглядати в логічному взаємозв’язку з іншими нормами Цивільного кодексу України, зокрема, такими, які безпосередньо регулюють договір банківського рахунку, оскільки необхідним елементом публічності договорів є те, що підприємець не має надавати переваги одному споживачеві перед іншим при укладанні публічного договору.

Так, С.В. Сарбаш зазначає, що, дійсно, на практиці договір банківського рахунку виявляється «ніби публічним» внаслідок дій комерційного банку, однак з точки зору de lege lata, представляється, що його навряд чи можна віднести до такого [141, с.18].

Водночас, законодавство не містить заборони укладати договори шляхом погодження на умови потенційного клієнта. Індивідуальний підхід до укладення договору банківського рахунку є втіленням принципу «свободи договору» [22, с.11]. Режим «публічних договорів» прямо протилежний режиму «свободи договору», найбільш повно виражає приватно-правові начала, що складають основу доктрини цивільного права [17, с.197-198].
Необхідно відмітити, що банки доволі часто розміщують різні пропозиції до укладання договору банківського рахунку у засобах масової інформації, які розглядаються як запрошення до оферти.

Позиція Національного банку України полягає у не віднесенні договору банківського рахунку до публічних договорів у зв’язку з відсутністю усіх необхідних ознак такого договору [86], а наявність окремих з них ще не свідчить, що до договору банківського рахунку можливе застосування норм, які регулюють публічні договори.

Інші вчені вважають, що договір банківського рахунку є публічним, оскільки банк зобов’язується укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам [98, с.750].
І.А. Безклубий зайняв проміжну позицію, яка полягає в тому, що фізичні особи які мають певну необхідність у споживанні банківських послуг, пов’язаних з відкриттям та веденням банківського рахунку для власних побутових потреб, регулюють свої відносини з банком за допомогою договору банківського рахунку, який за відповідними ознаками відноситься до категорії публічних договорів [7, с.196].

На нашу думку, мета публічності договорів полягає в захисті інтересів споживачів, зокрема, при наданні послуг та обмеження зловживанням підприємцями, які надають зазначені послуги. Те, що договір банківського вкладу є публічним, виправдано, оскільки банк при певних обставин може нав’язувати менші проценти за внесення коштів на депозит в залежності від певних обставин. Також, сама ціль договору банківського вкладу полягає в отриманні процентів, а договір банківського рахунку виступає більш інструментом для досягнення певних цілей, зокрема, здійснення розрахунків, тож підстава для посилання про публічність зазначеного договору в законодавстві відсутня.
Цивільний кодекс України регулює статтею 1075 ЦК України розірвання договору банківського рахунку, де передбачає випадки його розірвання.
Зазначена норма є спеціальною, оскільки передбачає певні особливості припинення зобов’язання, а вже розірвання договору є припинення його дії [7, с.20].

Крім загальної підстави припинення зобов’язання, а саме розірвання договору за угодою сторін, ст.1075 ЦКУ передбачає спеціальні підстави:
1)одностороння відмова від зобов’язання зі сторони клієнта;

2)одностороння відмова від зобов’язання зі сторони банка. Останній може відмовитись від договору та закрити рахунок у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку;

3)право банку вимагати розірвання договору банківського рахунку при наявності відповідних юридичних фактів – підстав розірвання договору:
а) якщо сума грошових коштів є меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, та якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

б) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
в) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміст п. 1-2 полягає у односторонньому розірванні (право на розірвання договору), при якому не вимагається згода іншої сторони, тобто право однієї сторони розірвати договір в односторонньому порядку не ставиться в залежність від факту його порушення іншою стороною, а п.3 передбачає право вимагати розірвання договору в судовому порядку при відсутності згоди іншої сторони на його розірвання.

Так, Н.М. Процьків робить висновок, що розірвання договору в односторонньому порядку, яке реалізується в формі односторонньої відмови від виконання договору, є винятком по відношенню до судового порядку розірвання. Воно передбачається тільки у випадках, спеціально передбачених законодавством України або угодою сторін [130, с.56].

Наприклад, Банківський кодекс Республіки Білорусь в ст. 206 передбачає, що банк або небанківська кредитно-фінансова організація має право припинити зобов’язання за договором розрахункового банківського рахунку при відсутності грошових коштів на цьому рахунку на протязі трьох місяців та з дня останнього списання з нього грошових коштів, а також в інших випадках, передбачених законодавством Республіки Білорусь.

На нашу думку, встановлення трьохмісячного терміну, після якого банк має право припинити зобов’язання за договором банківського рахунку, є прикладом досить жорсткого застосування імперативних норм, направлених на регулювання зазначених відносин. В принципі, відсутня така необхідність встановлювати зазначений строк, оскільки необхідно враховувати певну свободу суб’єктів цивільних відносин та надання їм права вибору, а також те, що зазначений строк не має істотного значення для зазначених правовідносин, пов’язаних з договором банківського рахунку, та носить імперативне походження, при цьому, не вписуючись в логічну побудову цивільного права.

Але і встановлення невиправдано великого терміну для односторонньої відмови банком також є недоцільним. Так, відповідно до ч.4 ст.1075 Цивільного кодексу України, банк може відмовитися від договору банківського рахунку та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

На даний момент в більшості комерційних банків відкрито досить багато банківських рахунків, по яким не проводяться відповідні операції та відсутні будь-які грошових кошти на їхньому рахунку. Наприклад, якщо треба здійснити розрахунок з юридичною особою за будь-які послуги, то дешевше відкрити власний банківський рахунок, завести на нього гроші та перерахувати на рахунок контрагента, якщо ж перераховувати гроші без відкриття банківського рахунку, то необхідно сплатити певний процент від суми переказу. В зазначеному випадку банківський рахунок стає одноразовим інструментом для виконання функції переказу. Відповідно в банківських установах накопичується певна кількість таких «непрацюючих» банківських рахунків, змушуючи їх вести облік та направляти звітність за такими рахунками в контролюючі органи (Національний банк України), що є наслідком збільшення необґрунтованого додаткового навантаження.

В банківській практиці досить часто зустрічаються випадки, при яких на банківському рахунку залишаються досить незначні суми та відсутності операцій протягом трьох років підряд, і, навіть при залишку, наприклад, в сумі 50 копійок банк не має права закривати рахунок та зобов’язаний обслуговувати його.

Необхідно звернути увагу на те, що судовий порядок розірвання договору банківського рахунку також передбачає додаткове навантаження на суди, а мотивування збереження судового порядку розірвання задля захисту клієнтів, як слабшої сторони, не має обґрунтованих підстав, оскільки більшість з них або втратили інтерес до такого рахунку, або відкрили новий, що не вимагає багато часу. Так законодавство в цілому не обмежує кількості поточних рахунків, що може мати клієнт, тобто останній має право укладати будь-яку кількість договорів банківського рахунку, але є і виключення, наприклад, лише один поточний рахунок може бути відкритий за кожним договором про спільну діяльність або один рахунок виборчого фонду та для статутного капіталу.

При зазначених ситуаціях було б доцільно надати право банку на односторонню відмову від договору банківського рахунку при наявності мінімальної суми на такому рахунку або при відсутності операцій протягом року.

Враховуючи, що ніхто не може бути позбавлений права власності інакше ніж за рішенням суду, доцільно передбачити, що кошти з таких рахунків перераховуються на спеціальний рахунок, з якого можуть бути отримані в будь-який час.

Також пропонуємо ст.1075 Цивільного кодексу України викласти в такій редакції:
«Договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.
2. Банк має право відмовитися від договору банківського рахунку та закрити рахунок клієнта у разі:
1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, та якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
3) в інших випадках, встановлених договором або законом.
3. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або
за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в
порядку, встановленими банківськими правилами. При відсутності таких вказівок, кошти зараховуються на спеціальний банківський рахунок (на вимогу)».


Висновки до Розділу 3

Обґрунтовується позиція, що безвідплатна послуга з надання коштів у позику не є «фінансовою послугою» у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Розмежування договору позики та договору кредиту полягає в тому, що банк або інша фінансова установа здійснює кредитування шляхом залучення коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а інші суб’єкти можуть надавати власні грошові кошти у позику, і надання у позику власних коштів незалежно від розміру та систематичності банківською операцією не являється.

З юридичної точки зору, при наданні кредитів банками надається певна кількість грошових коштів, які визначені родовими ознаками, що чисто технічно унеможливлює відділити власні кошти банку від залучених. Тобто будь-які кошти в банку, якщо він надає кредити, апріорі мають статус «залучених коштів».

Банк не може використовувати конструкцію договору позики при наданні грошей в борг.

Доповнити Цивільний кодекс України ст. 1054-1 наступного змісту:

«Проценти за користування кредитом нараховуються від дня фактичного одержання кредиту позичальником до дня фактичного повернення кредиту банку включно, якщо інше не встановлено договором або законом».

При порівнянні зазначених договорів, зроблено висновок, що договір позики є базовим договором, а кредитний договір виник саме з позикових відносин та є його різновидом, а також його поява певним чином спровокована наявністю та обігом безготівкових грошей в фінансово-кредитній системі держави. Ці два договори опосередковують відносини, які регулюють надання грошових коштів в борг на засадах поворотності; різниця в тому, що регулювання договору позики відбувається диспозитивним методом регулювання, а на кредитний договір впливають імперативні та регулятивні норми, мета яких полягає у забезпеченні стабільності та розвитку кредитної сфери, тобто кредитний договір являє собою еволюційний, удосконалений різновид договору позики.

Обґрунтовано доцільність законодавчо закріпити перелік істотних умов кредитного договору та доповнити параграф 2 Цивільного кодексу України статтею 1055-1 «Істотні умови кредитного договору» наступним змістом: «Істотними умовами кредитного договору є умови про суму кредиту, про строк та порядок надання кредиту, про розмір процентів за користування кредитом, про цільове використання кредиту, про умови повернення і спосіб забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором та інші умови, відносно яких за заявою однією із сторін повинна бути досягнута згода».

Обґрунтовано доцільність введення обов’язкового страхування кредитів під інвестиційні проекти, що буде позитивно впливати на економіку в цілому, оскільки зменшить ризик неповернення таких кредитів. У зв’язку з цим, пропонується доповнити Цивільний кодекс України статтею 1056-1 наступного змісту: «Обов’язкове страхування кредитів під інвестиційні проекти або довгострокових (інвестиційних) кредитів, термін повернення яких складає більше 3 років, здійснюється відповідно до законодавства» та доповнити статтю 7 Закону України «Про страхування» ч.43 в такій редакції: «страхування кредиту під інвестиційний проект на строк більше 3 років (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту)».

Споживчий кредит на придбання житла має особливий статус. З однієї сторони законодавець розглядає кредит на придбання житла як споживчий, з іншої – застосовує до нього особливий правовий режим, який полягає, наприклад, у незастосуванні права відкликання згоди щодо споживчих кредитів на придбання житла, який застосовується для інших кредитів.

Обґрунтовано, що якщо позичальник реалізує право, передбачене ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту, то, по-перше, таке відкликання згоди за своєю природою є одностороння відмова від договору; по-друге, так відмова певним чином дестабілізує правовідносини між банком та позичальником; по-третє, позичальнику надано, на його вибір, право повернення банку отриманих коштів або товару, відповідно отримання банком товару замість коштів, нав’язує банку інші невластиві йому функції. З огляду на викладене, пропонується у ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» виключити положення про повернення товару банку, та викласти її в такій редакції: «6. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти, одержані згідно з договором.»;

Іменний ощадний (депозитний) сертифікат, який згідно закону розміщується у бездокументарній формі, де-факто не може бути випущений у бездокументарній формі, оскільки в Україні відсутній механізм випуску та обслуговування такого неемісійного цінного паперу у Національній депозитарній системі. У зв’язку з цим, пропонується вилучити з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» посилання на бездокументарну форму ощадного (депозитного) сертифікату, та викласти ч.2 ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» у наступній редакції:

«2. Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у документарній формі на певний строк (під відсотки, передбачені умовами розміщення). Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути іменними або на пред’явника»;

Обґрунтована позиція, що з точки зору правової природи договору банківського вкладу він є специфічним різновидом договору позики, оскільки в ньому присутні основні (базові) елементи договору позики, а саме: передача грошових коштів банку з зобов’язанням повернення такої ж суми та виплатою процентів, саме в цьому і полягає співпадіння основної цілі обох договорів, а специфічність його полягає у спеціальному правовому регулюванні, яке необхідне при регулюванні відносин при масовому залученні коштів комерційними банками.

До договору банківського вкладу за участю фізичної особи застосовуються норми законодавства щодо захисту прав споживачів, зокрема, Закон України «Про захист прав споживачів». У зв’язку з цим пропонуємо доповнити ст. 1058 Цивільного кодексу України частиною 4 такого змісту: «До відноси між банком та вкладником-фізичною особою щодо надання послуг застосовують положення Закону України «Про захист справ споживачів», якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу».

Досліджено, що норми ч. 2, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, які встановлюють строки зарахування та списання коштів з поточного рахунку фактично не застосовуються, внаслідок того, що Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлені інші строки, до яких відсилає Цивільний кодекс України, крім того, Законом не врегульовано строки зарахування та списання з рахунку коштів, які вносяться на рахунок або отримуються з рахунку у готівковій формі . Отже, враховуючи викладене, пропоную ч.2, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України викласти у наступній редакції:

«2.Банк зобов’язаний зарахувати безготівкові грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта протягом операційного часу банку, в день їх надходження. У разі надходження грошових коштів на рахунок клієнта після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний зарахувати кошти на рахунок клієнта не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.

Пропонуємо викласти п.4 ст.1061 Цивільного кодексу України у такій редакції: «проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, по день фактичного повернення вкладу включно або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Інше може бути встановлено законом або договором».

Банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти на рахунок клієнта в день отримання касового документа та готівки, якщо вони були подані банку протягом операційного часу. У разі надходження касового документа та внесення готівки до каси банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний зарахувати кошти на рахунок клієнта, не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.
3. Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта перерахувати з його рахунку грошові кошти у день надходження до банку відповідного розрахункового документу, якщо такий розрахунковий документ надійшов протягом операційного часу банку. У разі надходження розрахункового документа клієнта до банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний перерахувати грошові кошти не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.

Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта списати з його рахунку грошові кошти та видати йому їх готівкою у день надходження до банку відповідного касового документа, якщо такий касовий документ надійшов протягом операційного часу банку. У разі надходження касового документа клієнта до банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний списати грошові кошти та видати кошти готівкою не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.

Прийом та видача клієнту коштів готівкою здійснюється банком за умови дотримання клієнтом вимог цього кодексу, закону та банківських правил». Пропонуємо ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» слід виключити в частині про повернення товару та викласти в такій редакції: «З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти, одержані згідно з договором».

3.Обґрунтовано доцільність поєднання, поряд з економічними та адміністративними заходами, введення страхування банківських вкладів (депозитів), на підставі чого пропонується доповнити Цивільний кодекс України статтею 1061-1 в такій редакції: «Банк зобов'язаний застрахувати частину вкладу, яка вираховується як різниця між сумою вкладу та сумою, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та підлягає обов’язковому страхуванню», та доповнити ст. 7 Закону України «Про страхування» п. 44 в такій редакції: «страхування частини вкладу, яка вираховується як різниця між сумою вкладу та сумою, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб».

Інститут банківського рахунку носить специфічний характер, який полягає у множинності публічно-правових норм, які покликані його регулювати.
Договір банківського рахунку на початковому етапі виник саме з договору банківського вкладу та в процесі історичного розвитку настільки еволюціонував, що відійшов від останнього, і на даний час, вести мову про те, що договір банківського рахунку є різновидом договору банківського вкладу, нема підстав.

Договір банківського рахунку досить специфічний договір, пов’язаний з розвитком електронних технологій, і якщо його еволюцію розглядати в ретроспективі, то на кожному історичному розвитку він був хронологічно:

1.різновидом договору банківського вкладу;
2.змішаним договором з елементами договорів позики, доручення та зберігання.
3.самостійним договором.
Предмет договору банківського рахунку є комбінованим та таким, що складається як з дій сторін, так і грошових коштів (майно), які необхідно розглядати у взаємозв’язку.
Обґрунтовується доцільність надання права банку на односторонню відмову від договору банківського рахунку при наявності мінімальної суми на такому рахунку або при відсутності операцій протягом року. У зв’язку з чим пропонується ст. 1075 Цивільного кодексу України викласти в наступній редакції:

1. Договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.

2. Банк має право відмовитись від договір банківського рахунку та закрити рахунок клієнта у разі:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, та якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) в інших випадках, встановлених договором або законом.
3. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановленими банківськими правилами. При відсутності таких вказівок, кошти зараховуються на спеціальний банківський рахунок (на вимогу).
Обґрунтовується думка про невіднесення договору банківського рахунку до публічних договорів, виходячи з порівняння цілей договору банківського вкладу (депозиту) та договору банківського рахунку.
Встановлено, що з метою приведення норм ч.1 статті 1054 Цивільного кодексу України у відповідність до норм статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в цілях підвищення фінансової стійкості банків та запобігання збитків банків при здійсненні кредитних операцій з пов'язаними з банком особами, частину 1 статті 1054 ЦК України слід доповнити реченням наступного змісту: «Процентна ставка за кредитом, що був наданий банком позичальнику, не може бути нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Надання безпроцентних кредитів або кредитів за нульовою процентною ставкою забороняється. Інше може бути встановлено лише законом.»
У зв’язку з тим, що стаття 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає види рахунків, які банки мають право відкривати своїм клієнтам: вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські, та враховуючи зміст норм статті 1066 Цивільного кодексу України, з яких випливає, що на підставі договору банківського рахунку клієнту відкривається саме поточний рахунок, пропонується уточнити вид рахунку, що відкривається банком клієнту на підставі договору банківського рахунку, виклавши ч.1 статті 1066 Цивільного кодексу України у наступній редакції:
«1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на поточний рахунок (надалі рахунок), відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком».

Для отримання юридичної консультації по кредитам:

1. Реструктуризація кредиту (списання)
2. Захист від колекторів
3. Зняття арешту з майна
4. Оскарження рішення суду (заочне, апеляція, касація)
5. Застосування позовної давності по кредиту
6. Припинення поруки, скасування виконавчого напису

Консультація адвоката по кредитним питанням
911inua@gmail.com - задайте нам питання!
063-595-87-10 - отримуйте консультацію за телефоном!