Узагальнені висновки ВСУ (ІПОТЕКА та ЗАСТАВА) 2017-2021
Консультація адвоката по кредитним питанням
911inua@gmail.com - задайте нам питання!
063-595-87-10 - отримуйте консультацію за телефоном!
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за № 6-102цс12З дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії й ініціювання процедури ліквідації банку останній втрачає можливість відчуження свого майна. Банк - кредитор має право отримати від банку, щодо якого ініційовано ліквідаційну процедуру, задоволення своїх майнових вимог у спосіб,визначений Законом України “Про банки і банківську діяльність”.
Як домовитись з колекторами в 2020-2021 р.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу»застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». (Справа 6-7цс13 від 03.04.2013).
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за № 6-21 цс 13 За змістом чч. 1, 3 ст. 575 ЦК України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою.Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Виконання грошових зобов’язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об’єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт.
Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора, що вчинив дії щодо набуття права власності на об’єкт будівництва або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року).
Правова позиція, у справі № 6-8цс13У статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.)встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.
Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою.
Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку». З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 1.10.2007 р.), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.
Правова позиція, у справі № 6-18цс13 Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною п’ятою статті 3 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов’язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України).Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов’язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Отже, у справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про те, що у разі смерті боржника, який був стороною кредитного договору, не відбувається заміна боржника в зобов’язанні, оскільки має місце успадкування грошового обов’язку спадкоємцем, є помилковим.
Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанов івід 15 травня 2013 року в справі №6-36цс13.
Майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Замовник виконав своє грошове зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, підрядник неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права, а тому договір іпотеки, який укладено без згоди позивача на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку".
Правова позиція (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 червня 2013 року № 6-54цс13)
Відповідно до вимог частини шостої статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Статтею 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, однак такого способу як звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса цією статтею у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачалось.
Отже, Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” застосовується до спірних правовідносин лише в частині, що не суперечить Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, нормами якого, на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачалось такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-45 цс 13
Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою (стаття 575 ЦК України).
Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 ЦК України).
Аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” свідчить про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.
Виконання зобов’язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт.Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року).
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-58 цс 13
Відчуження майна переданого в іпотеку під час проведення ліквідаційної процедури боржника здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною з 15 лютого 2010 року до 16 червня 2010 року). Положеннями цього закону не передбачено згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство. Права третіх осіб на повернення майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України.
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача.Разом з тим право на звернення до суду з віндикаційним позовом має власник майна.
Правова позиціяСудової палати у цивільних справах Верховного Суду Україниу справі № 73цс13Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Статтею 33 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.
Отже, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції залишив поза увагою положення ст. 33 Закону України “Про іпотеку”.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-72 цс 13
Згідно зі статтями 1, 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору застави) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.
Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. У справі, яка переглядається, установлено, що інвестор виконала свої грошові зобов’язання за інвестиційною угодою, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт.
Проте відповідач без згоди позивачки передав в заставу майнові права на квартиру, вартість якої вона повністю сплатила.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.За змістом ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки, предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець міг документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширювалася на частину об'єкта нерухомого майна, яка не могла бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Таким чином, договір іпотеки майнових прав на квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку, вартість якої повністю була сплачена інвестором за інвестиційною угодою, який укладено без згоди інвестора, є недійсним у силу ст.ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі 6-52цс13)
Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.
Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється.
Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.Правова позиція у справі №6-85цс13Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі, або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
За статтями 1, 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.
Положеннями Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) було визначено, що предметом іпотеки може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому.
Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.
Виконання грошових зобов’язань за договором пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку, а саме повна сплата вартості об’єкта будівництва, свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Передача в іпотеку майнових прав на об’єкт будівництва без згоди інвестора, який вчинив дії щодо набуття права власності на об’єкт будівництва, порушує його права й не відповідає вимогам статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки).
Правова позиція у справі №6-80цс13За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.За положеннями частини п’ятої статті 11, статті 18 Закону України від “Про захист прав споживачів” до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.
Правова позиція у справі №6-91цс13
Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі, або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.За статтями 1, 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.
Положеннями Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) було визначено, що предметом іпотеки може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому.
Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.
Виконання грошових зобов’язань за договором пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку, а саме повна сплата вартості об’єкта будівництва, свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Передача в іпотеку майнових прав на об’єкт будівництва без згоди інвестора, який вчинив дії щодо набуття права власності на об’єкт будівництва, порушує його права й не відповідає вимогам статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки).
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-70 цс 13
Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 ЦК України).
Аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” свідчить про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Виконання зобов’язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт.
Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року).
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 жовтня 2013 року (справа № 6-98 цс 13)
За змістом частин першої, третьої статті 575 ЦК України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.
Застоводавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 зазначеного кодексу).
Майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.
Виконання грошових зобов’язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об’єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора, який вчинив дії щодо набуття права власності на об’єкт будівництва або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року). Правова позиціяСудової палати у цивільних справах Верховного Суду Україниу справі № 96цс13Згідно із ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
За нормами ч. 3 ст. 5 ЗУ “Про іпотеку” частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.
Згідно з ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ “Про іпотеку” майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.
Отже, майно, що є у спільній власності осіб не може передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника.
Правова позиція Судової палати у цивільних справах Верховного Суду Україниу справі № 100цс13
Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI “Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва”, яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України “Про іпотеку”.Отже, при укладенні договору іпотеки були порушені положення ст. 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 12 травня 2006 року до 14 січня 2009 року), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, й крім того передані в іпотеку без згоди замовника, який оплатив вартість спірної квартири та набув права на майнові права.
Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк
Для отримання юридичної консультації по кредитам:
1. Реструктуризація кредиту (списання)
2. Захист від колекторів
3. Зняття арешту з майна
4. Оскарження рішення суду (заочне, апеляція, касація)
5. Застосування позовної давності по кредиту
6. Припинення поруки, скасування виконавчого напису
7. Супроводження купівлі кредиту на голландському аукціоні
8. Списання боргів – банкрутство фізичних осіб
911inua@gmail.com - задайте нам питання!
063-595-87-10 - отримуйте консультацію за телефоном!
Що робити, якщо колектори МФО подали в суд
Багато хто помилково вважає, що не зобов'язані платити сторонньому агентству зі збору боргів, аргументуючи це тим, що вони укладали договір з іншою компанією. Але законодавство і умови угоди допускають, що при невиконанні умов кредитування МФО може продати борг колекторам разом з правом вимоги по ньому.
Якщо колектори подали в суд за борги, найгірше, що можна зробити, - це проігнорувати їх вимоги. Ігнорування судових позовів зашкодить позичальникові в довгостроковій перспективі, так як агентство запросить у суду дозвіл на відрахування боргу із заробітної плати або арешт банківського рахунку неплатника.
Помилковим також є думка, що колектори не стануть судитися через мікропозик. Насправді тіло кредиту становить лише частину заборгованості і, як правило, меншу. Більший інтерес для кредитора представляють відсотки і штрафи, тому при стягненні щодо невеликої суми колектори подають судовий позов. Але навіть після визнання судом права вимоги кредитора позичальник може оскаржити суму стягуваної заборгованості.
Заперечення за судовим позовом колекторів
Заперечення подається в тій формі, в якій була складена претензія з боку позивача, і містить в собі обгрунтування неправомірності необхідної суми заборгованості. Щоб заява була розглянута судом, воно повинно бути юридично грамотним і складено відповідно до правил і норм, встановлених законом. У заяві зазначаються:
адреса суду, якому адресовано лист;
позначення сторін: кредитора, боржника та повноважних представників;
заперечення проти розміру судової заборгованості або заперечення проти рішення суду;
аргументи і докази заперечення.