Наші послуги

Ухвала Верховного Суду України з приводу зменшення пені

 

Для отримання юридичної консультації по кредитам:

1. Реструктуризація кредиту (списання)
2. Захист від колекторів
3. Зняття арешту з майна
4. Оскарження рішення суду (заочне, апеляція, касація)
5. Застосування позовної давності по кредиту
6. Припинення поруки, скасування виконавчого напису

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. - задайте нам питання!
 
063-595-87-10 - отримуйте консультацію за телефоном!
 
 
 

У Х В А Л А

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

щодо зменшення неустойки

 

ВИТЯГ: «Посилання позивача на положення ч. 2 ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки може бути збільшений за погодженням сторін, стосується лише законної неустойки, тобто неустойки, установленої законом. Проте відповідно до договору сторонами булла встановлена договірна неустойка.

 

 

Крім того, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Проте суди в порушення вимог ст. 214 ЦПК України відповідні доводи відповідачки взагалі залишили без уваги та обговорили можливість застосування цього Закону до визначеного сторонами розміру неустойки»

   

15 грудня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі: Головуючого Гуменюка В.І., суддів: Балюка М.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» (далі – АБ «Банк регіонального розвитку») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, пені й штрафу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до АБ «Банк регіонального розвитку» про зменшення розміру пені та штрафу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року АБ «Банк регіонального розвитку» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 серпня 2007 року за кредитним договором наддав позичальникові ОСОБА_3 кредит у розмірі 2 млн. грн. зісплатою 15,5 % річних на строк до 22 серпня 2022 року та із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом. З листопада 2008 року відповідачка перестала сплачувати проценти за користування кредитом, у зв’язку із чим за умовами договору повинна достроково повернути кредит, проценти за користування ним, а також штрафні санкції, якими передбачена пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% відсуми кредиту.

 

Зурахуванням викладеного та, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у розмірі 1 999 843 грн. 84 коп., заборгованість за процентами – 518 658 грн. 78 коп., штраф у розмірі 200 тис. грн. і пеню в розмірі 948 493 грн. 68 коп. (усього 3 666 996 грн. 30 коп.), а також судові витрати.

 

 

У серпні 2009 року ОСОБА_3 пред’явила зустрічний позов, в якому з урахуванням уточнених вимог просила на підставі ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені до 38 733 грн. 47 коп. і розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України та штраф у розмірі 1 %, що становить 20 тис. грн., посилаючись на те, що невиплата нею процентів за кредитним договором виникла через кризу світової фінансової системи, у зв’язку із чим значно зменшились її доходи, а також вона сама виховує та утримує неповнолітнього сина. Крім того, згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

 

 

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецькоїобласті від 7 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької областівід 21 січня 2010 року, позов АБ «Банк регіонального розвитку» повністю задоволено: стягнуто на користь банку з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом і процентами, пеню та штраф у розмірі 3 666 996 грн. 30 коп., розподілено судові витрати; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

 

 

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

 

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

 

 

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

 

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

 

 

Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції. Виходив із того, що ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору, у зв’язку із чим наступають відповідні правові наслідки, у тому числі й сплата пені та штрафу, які передбачені договором, на що вона погодилась під час його підписання; доказів для зменшення розміру неустойки відповідачка не надала, а відсутність грошей не є підставою для задоволення таких вимог.

 

 

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

 

 

Згіднозі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

 

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мАли місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

 

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

 

 

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 серпня 2007 року за кредитним договором АБ «Банк регіонального розвитку» надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 2 млн. грн. зі сплатою 15,5 % річних на строк до 22 серпня 2022 року та із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом.

 

 

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

 

 

У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору з листопада 2008 року позичальник ОСОБА_3 допустила заборгованість за кредитом і за сплатою процентів.

 

 

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідкомуразіпорушеннязобов’язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

 

Пунктами 4.3, 4.4 кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов’язання, а саме: пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми кредиту. Тобто за одне й те сааме порушення зобов’язання передбачена подвійна відповідальність одного виду. При цьому в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

 

 

Протее суди на ці положення закону не звернули уваги та не обговорили можливість одночасного застосування подвійної відповідальності одного виду за одне й те сааме правопорушення.

 

 

Посилання позивача на положення ч. 2 ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки може бути збільшений за погодженням сторін, стосується лише законної неустойки, тобто неустойки, установленої законом. Проте відповідно до договору сторонами булла встановлена договірна неустойка.

 

 

 

Крім того, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Проте суди в порушення вимог ст. 214 ЦПК України відповідні доводи відповідачки взагалі залишили без уваги та обговорили можливість застосування цього Закону до визначеного сторонами розміру неустойки.

 

 

Також у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суди належним чином не дали оцінки всім доводам ОСОБА_3 про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, що передбачено ст. 551 ЦК України.

 

Так, суди послалися на те, що відповідачка не наддала доказів своїх вимог, не звернувши уваги на те, що вона, зокрема, посилалась на настання кризи світової фінансової системи, що згідно із ч. 2 ст. 61 ЦПК України є загальновідомим фактом, що не потребує доказування. Крім того, при вирішенні питання про зменшення неустойки суди повинні об’єктивно оцінити конкретну ситуацію: чи є цей випадок винятковим виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; майновий стан сторін; ступінь виконання зобов’язання; причини неналежного виконання зобов’язання та форму вини боржника; співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення; добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

 

 

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212 – 214 ЦПК України не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а за таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішеньіз передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судовоїпалати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецькоїобластівід 7 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12965052

 

 

АКТУАЛЬНІ СТАТТІ