Наші послуги

СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТОМ ТА ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ – ЗАБОРОНЕНО

images 45В процесі укладання кредитних договорів як забезпечення, укладаються договір іпотеки, як гарантія повернення та забезпечення кредитного договору. При цьому, Іпотекодавцем (тобто особою, яка є власником іпотеки) може бути як позичальник (іпотека «сам за себе»), так і третя особа, яка відповідає за виконання позичальником кредитного  зобов’язання перед банком у межах  реальної вартості нерухомого майна, яке і передається у забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором.
 
Підставою для настання юридичної відповідальності Іпотекодавця перед банком у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення позичальником свого кредитного зобов’язання в частині не повернення отриманого кредиту за  кредитним договором.
Відповідно до законодавства, в разі порушення умов кредитного договору банк має право задовольнити  свої вимоги шляхом звернення стягнення на іпотеку в судовий та/або позасудовий спосіб.
 

До позасудових способів відносяться:

 
- здійснене на підставі виконавчого напису нотаріуса;
- здійснене на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким може бути відповідне застереження у договорі іпотеки, яким передбачається право іпотекодержателя задоволити свої вимог або шляхом набуття права власності на іпотеку, або шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені продати предмет іпотеки третій особі.
Згідно з ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку»  в разі завершення позасудового способу врегулювання, наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання кредитного зобов’язання за кредитним договором є недійсними. Іншими словами, якщо сторони застосують позасудовий спосіб врегулювання, банк не має право вимагати різницю по кредиту.
Виходячи з нашої практики, банки у більшості випадків звертаються із позовними заявами до суду про стягнення суми кредиту із позичальника та про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить Іпотекодавцю. При цьому, якщо позичальник і Іпотекодавець збігаються у одній особі, кредитором може бути подано 2 різних позови; а якщо ж позичальник та Іпотекодавець є різними особами нерідко задля економії при сплаті судового збору кредитором (іпотекодержателем) подається один позов про стягнення кредитної заборгованості (із позичальника) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (із Іпотекодавця).
Судова практика розглядала можливість стягнення заборгованості за кредитним договором з одночасним стягнення на предмет іпотеки, поки Верховний суд не надав пояснення з цього приводу (Лист ВСУ від 01.02.2015 р.) які полягають у наступному, а саме:
 
Таким чином, рішення судів, які постановлені з урахуванням  роз’яснень, є такими, що не відповідають загальним засадам  законодавства в частині справедливості, добросовісності та розумності. Одночасне стягнення  кредиту з позичальника та звернення стягнення на іпотеку, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення кредитного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми  кредитної заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. Таким чином, відбувається подвоєння суми кредитної заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.
 
Отже, одночасне звернення стягнення кредитної заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки  є неправильним.
 
Необхідно врахувати, що  законодавство та роз’яснення (п. 42 постанови ВССУ № 5) передбачають зазначення в рішенні  початкової ціни вартості  іпотеки, беручи до уваги, що реальна ціна продажу майна може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на іпотеку.
 
Необхідно звернути увагу, що наявність  рішення про стягнення з позичальника на користь банку кредитної  заборгованості за кредитним договором не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання кредитного зобов’язання та не позбавляє банк права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова ВСУ від 04.09 2013 р. у справі № 6-73цс13). 
У такому аспекті, в разі, якщо кредитором пред’явлено дві позовні вимоги (в одному позові) або ж пред’явлено два позови – правильним буде посилаючись на зазначені положення Постанови Пленуму та з урахуванням аналізу судової практики ВСУ заперечувати проти задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості із позичальника та просити суд відмовити у задоволенні позовної заяви.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. - задайте нам питання!
063-595-87-10 - отримуйте консультацію за телефоном!
 
 

АКТУАЛЬНІ СТАТТІ