Наші послуги

ВИСНОВКИ по договорам в банківській діяльності

         Завершуючи дисертаційне дослідження, відмітимо, що враховуючи специфічність та складність відносин у банківській діяльності, не ставилося за мету  аналіз всіх аспектів договорів в банківській діяльності (кредитний договір, договір банківського вкладу та договір банківського рахунка), а лише окремих, які, на думку автора, мають вагоме теоретичне та практичне значення.
 
          Таким чином, виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки:
 
1.Встановлено, що банківське право (норми, що регулюють створення і діяльність кредитних організацій та проведення банківських операцій)  не є ні самостійною галуззю, ні підгалуззю фінансового права, оскільки не відповідає критеріям галузі (підгалузі)  права. Банківське право являється комплексним утворенням, оскільки має певний специфічний правовий режим та, в залежності від відносин, регулюється імперативним або диспозитивним методом, при цьому  не маючи власного методу в цілому.
 
2.Доведено, що  банківські договори мають цивільно-правову природу і, незалежно від державного впливу, вони залишаються інститутом цивільного права, оскільки завжди ведуть до виникнення  майнових відносин, заснованих  на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності учасників.
 
3.Банк, на відміну від інших юридичних осіб, набуває повної правосуб’єктності за умови державної реєстрації банка як юридичної особи та отриманням банківської ліцензії Національного банку  України.
 
4.Досліджено, що межа між договором банківського рахунку та операціями по сприянню платіжному обороту дуже не стійка: з свого боку, договір банківського рахунку також сприяє платіжному обороту, в той же час, операції по сприянню платіжному обороту, в більшості випадків, неможливі без відкриття банківського рахунку.
 
5.Доведено, що в цілях вдосконалення класифікації банківських договорів, договір банківського рахунку можна одночасно розглядати з двох позицій: як договір, спрямований на залучення банком коштів (пасивна операція банку), та як договір, спрямований на сприяння платіжному обороту.
 
6.Обґрунтовано, що ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України обмежує принцип свободи договору, передбачений статтями 3, 6 Цивільного кодексу України, оскільки імперативно змушує визначати, зокрема, ціну та строк. Отже, є підстави стверджувати, що ч.3 ст.180 Господарського кодексу України суперечить визначеним Цивільним кодексом України  засадам регулювання приватноправових відносин.
 
7.Готівкові та безготівкові кошти – це лише різні форми коштів, які зберігають змістове наповнення незалежно від форми. Безготівкові кошти, з точки зору своїх функцій, є такими ж як і готівкові кошти. Готівкові і безготівкові гроші мають однакові функції і єдиний зміст, і можуть використовуватися, замінюючи один одного в рамках  одного  зобов’язання,  використовуючи  при цьому обидві форми. Різниця між готівковими та безготівковими коштами залишається незначна, головним чином, вона полягає в тому, що останні не мають речової форми і не можуть існувати поза  межами  банківського рахунку. 
 
8.При аналізі договору банківського вкладу, мова йдеться про прийняття банком грошової суми від клієнта з зобов’язанням  виплати її: зміст даного договору дає підстави стверджувати, що банк отримує грошову суму у власність і зобов’язується виплатити таку ж суму, тобто вимога клієнта щодо виплати зазначених сум носить зобов’язальний характер. В зазначеному договорі чітко акцентується увага на тому, що банк не зобов’язаний повертати ті ж самі кошти клієнта.
 
9. Аналізуючи зміст банківського рахунку, в якому акцент ставиться на тому, що роль банку, головним чином, визначається прийняттям та зарахуванням грошових коштів, отриманих від клієнта, та виконанням розпорядження клієнта щодо цих коштів. При цьому, зміст права власності розподілився між банком і клієнтом наступним чином: клієнт має право розпоряджатись коштами, банк має право користуватись ними. Право володіння реалізується клієнтом, фактично, як володільцем рахунку.
 
10. Виходячи з фактичного аналізу та цілей  договорів банківського рахунку та банківського вкладу (депозиту), робиться висновок про право власності клієнта на грошові кошти, які знаходяться на банківському рахунку, та право вимоги на грошові кошти, які знаходяться на банківському депозиті, а в цілому,  про підпорядкування на даному етапі безготівкових коштів речово-зобов’язальному правовому режиму, з тяжінням до речового режиму.
 
11. Автор приходить до висновку, що одну і ту ж діяльність юридичних осіб, а саме надання кредитів за рахунок залучених коштів, мають право ліцензувати два органи: Національний банк України та Державна комісію з регулювання ринків фінансових послуг, які мають різні сфери впливу та повноваження, але, фактично, не діють норми закону, які регулюють повноваження Національного банку України щодо права видачі ліцензії юридичним особам (не комерційним банкам) на здійснення діяльності з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, оскільки Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг здійснює регулятивні та наглядові функції, які передбачені законодавством, а також  в частині дії законів України та інших нормативно-правових актів застосовуються, що не суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,  щодо  надання   ліцензій  фінансовим  установам на діяльність  з   надання  фінансових  кредитів  за  рахунок  залучених  коштів.
 
12. Сутність та особливість банків може бути відкрито через ряд наступних ознак:
1.банк   створюється   у   формі публічного  акціонерного товариства та кооперативного банку,   тобто   є юридичною особою, діяльність якої направлена на отримання прибутку: пропонує на договірних засадах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування та надання різних банківських послуг. За послуги клієнти сплачують винагороду, з якої утворюється прибуток банку.
2.банк є кредитною установою, оскільки він може на професійній основі залучати та розміщувати залучені кошти від свого імені,  на власних умовах та на власний ризик. 
3.банк має спеціальну правоздатність, яка відображається через його операції, які може здійснювати банк в сукупності.
4.можливість надання комплексних банківських послуг, притаманних виключно банкам.
 
13. Пропонується вдосконалити визначення терміну «банк», що використовується у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, виклавши абзац четвертий статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у наступній редакції: «банк - фінансова установа, що є юридичною особою з спеціальною правоздатністю, яка має право на підставі банківської ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб;  розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, та внесена до державного реєстру банків».
 
14. Розглянуто співвідношення таких понять як: «фінансова установа», «кредитна установа» та «фінансова – кредитна установа» та встановлено, що співвідношення зазначених понять полягає в  їх підпорядкуванні від узагальнюючого до більш конкретного.
 
15. Письмова форма договору банківського вкладу є складною, нетиповою формою укладання договору та розуміється законодавцем досить широко.
 
16. Банківські договори можуть бути договорами приєднання тільки тоді, коли банк передбачив умови договору в стандартній формі.
 
17. Обґрунтовується позиція, що безвідплатна послуга з надання коштів у позику не є «фінансовою послугою» у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
 
18. Розмежування договору позики та договору кредиту полягає в тому,  що банк або інша фінансова установа здійснює кредитування шляхом залучення коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а інші суб’єкти можуть надавати  власні грошові кошти у позику, і надання у позику власних коштів незалежно від розміру та  систематичності банківською операцією не являється.
 
19. Зроблений висновок, що будь-які кошти банку (власні або залученні), за рахунок яких банк надає кредити позичальникам,  апріорі мають статус залучених коштів. Зазначений висновок ґрунтується на тому, що стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка визначає перелік банківських операцій,  визначає лише операції з розміщення залучених коштів. Отже, хоча Закон і не забороняє банкам використати для кредитування власні кошти, вони при здійсненні кредитування розглядаються як залучені. Крім того при наданні банками кредитів позичальникам надається певна кількість грошових коштів, які визначені родовими ознаками, що робить технічно неможливим відділити власні кошти комерційного банку від залучених;
 
20. При порівнянні Договору позики та кредитного договору зроблено висновок, що договір позики є базовим договором, а кредитний договір виник саме з позикових відносин та є його різновидом, а також його поява певним чином викликана наявністю та обігом безготівкових грошей в фінансово-кредитній системі держави. Ці два договори опосередковують відносини, які регулюють надання грошових коштів в борг на засадах зворотності; різниця в тому, що регулювання договору позики відбувається  диспозитивним методом регулювання, а на кредитний договір впливають імперативні та регулятивні норми, мета яких полягає у забезпеченні стабільності та розвитку кредитної сфери, тобто кредитний договір являє собою еволюційний, удосконалений різновид договору позики.  
 
21. Обґрунтовано доцільність законодавчо закріпити перелік істотних умов кредитного договору та доповнити параграф 2 Цивільного кодексу України статті 1055-1 «Істотні умови кредитного договору» наступним змістом: «Істотними умовами кредитного договору є умови про суму кредиту, про строк та порядок надання кредиту,  про розмір процентів за користування кредитом, про цільове використання кредиту, про умови повернення і спосіб забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором та інші умови, відносно яких за заявою однією із сторін повинна бути досягнута згода».
 
22. Пропонується доповнити Цивільний кодекс України  статтею 1056-1 наступного змісту: «Обов’язкове страхування кредитів під інвестиційні проекти або довгострокових  (інвестиційних) кредитів, термін повернення яких складає більше 3 років, здійснюється відповідно до законодавства» та доповнити статтю 7 Закону України «Про страхування» ч.43 в наступній редакції: «страхування кредиту під інвестиційний проект на строк більше 3 років (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту)».
 
23. Встановлено, що з метою приведення норм ч.1 статті 1054 Цивільного  кодексу  України у відповідність до норм статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в цілях підвищення фінансової стійкості банків  та запобігання збитків банків при здійсненні кредитних операцій з пов'язаними з банком особами, частину 1 статті 1054 Цивільного  кодексу  України слід доповнити реченням наступного змісту: «Процентна ставка за кредитом, що був наданий банком позичальнику, не може бути нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Надання безпроцентних кредитів або кредитів за нульовою  процентною ставкою забороняється. Інше може бути встановлено лише законом».
 
24. Споживчий кредит на придбання житла має особливий статус. З однієї  сторони, законодавець розглядає кредит на придбання житла як споживчий, з іншої – застосовує до нього особливий правовий режим, який полягає, наприклад, у незастосуванні права відкликання згоди щодо споживчих кредитів на придбання житла, який застосовується для інших кредитів.
 
25.  Обґрунтована позиція, що з точки зору правової природи договору банківського вкладу, він є специфічним різновидом договору позики, оскільки в ньому присутні основні (базові) елементи договору позики, а саме: передача грошових коштів банку з зобов’язанням повернення такої ж суми та виплатою процентів, саме в цьому і полягає співпадіння основної цілі обох договорів, а специфічність його полягає у спеціальному правовому регулюванні, яке необхідне при регулюванні відносин  при  масовому залученні коштів комерційними банками.
 
26. Іменний ощадний (депозитний) сертифікат, який згідно закону розміщується у бездокументарній формі, де-факто не може бути випущений у бездокументарній формі, оскільки в Україні відсутній механізм випуску та обслуговування такого неемісійного цінного паперу у Національній депозитарній системі. У зв’язку з цим, пропонується вилучити з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» посилання на бездокументарну форму ощадного (депозитного) сертифікату, та викласти  ч.2 ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» у наступній редакції: «2. Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у документарній формі на певний строк (під відсотки, передбачені умовами розміщення). Ощадні (депозитні) сертифікати можуть  бути  іменними  або  на  пред’явника».  
     
27. До договору банківського вкладу за участю фізичної особи застосовуються норми законодавства щодо захисту прав споживачів, зокрема, Закон України «Про захист прав споживачів». У зв’язку з цим, пропонуємо доповнити ст. 1058 Цивільного кодексу України частиною 4 такого змісту: «До відносин між банком та вкладником-фізичною особою щодо надання послуг  застосовують положення Закону України «Про захист справ споживачів», якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу».
 
28. Обґрунтовано, що якщо позичальник реалізує право, передбачене ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту, то, по-перше, таке відкликання згоди за своєю природою є одностороннею відмовою від договору; по-друге, так відмова певним чином дестабілізує правовідносини між банком та позичальником; по-третє, позичальнику надано, на його вибір, право повернення банку отриманих коштів або товару, відповідно отримання банком товару замість коштів, нав’язує банку інші невластиві йому функції. З огляду на викладене, пропонується у  ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» виключити положення про повернення товару банку, та викласти її в такій редакції:
 «6. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти, одержані згідно з договором».
 
29. Обґрунтовано доцільність поєднання поряд з економічними та адміністративними   заходами, введення страхування  банківських вкладів (депозитів) та на підставі чого  пропонується доповнити Цивільний кодекс України  статтею 1061-1 в такій редакції:  «Банк зобов'язаний застрахувати частина вкладу, яка вираховується як різниця між сумою вкладу та сумою, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та підлягає обов’язковому страхуванню», та доповнити ст. 7 Закону України «Про страхування» п. 44 в такій редакції: «страхування частини вкладу, яка вираховується як  різниця між сумою вкладу та сумою, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб».
 
30. Інститут банківського рахунку носить специфічний характер, який полягає у множинності публічно-правових норм, які покликані його регулювати. Договір банківського рахунку на початковому етапі виник саме з договору банківського вкладу, та в процесі історичного розвитку настільки еволюціонував, що відійшов від останнього, і на даний час, вести мову про те,  що договір банківського рахунку є різновидом договору банківського вкладу, нема підстав.
 
31. Досліджено,  що норми ч. 2, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, які встановлюють строки зарахування  та списання коштів з поточного рахунку,  фактично не застосовуються, внаслідок,  наявності того, що Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлені інші строки, крім того, Законом не врегульовано строки зарахування та списання з рахунку коштів, які вносяться на рахунок, або отримуються з рахунку у готівковій формі. Отже, враховуючи викладене, пропоную ч.2  та 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України викласти у наступній редакції:
«2.Банк зобов’язаний зарахувати безготівкові грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта протягом операційного часу банку, в день їх надходження. У разі надходження грошових коштів на рахунок клієнта після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний зарахувати кошти на рахунок клієнта не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.   
        Банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти на рахунок клієнта в день отримання касового документа та готівки, якщо вони були подані банку протягом операційного часу. У разі надходження касового документа та внесення готівки до каси банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний зарахувати кошти на рахунок клієнта не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.
3. Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта перерахувати з його рахунку грошові кошти у день надходження до банку відповідного розрахункового документу, якщо такий розрахунковий документ надійшов протягом операційного часу банку. У разі надходження розрахункового документа клієнта до банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний перерахувати грошові кошти не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором.
        Банк зобов’язаний  за розпорядженням клієнта списати з його рахунку грошові кошти та видати йому їх готівкою у день надходження до банку відповідного касового документа, якщо такий касовий документ надійшов протягом операційного часу банку. У разі надходження касового документа клієнта до банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний списати грошові кошти та видати кошти готівкою не пізніше наступного робочого дня. Інше може бути встановлено законом або договором».
       Прийом та видача клієнту коштів готівкою здійснюється банком за умови дотримання клієнтом вимог цього кодексу, закону та банківських правил.»
 
32. Договір банківського рахунку досить специфічний договір, пов’язаний з розвитком електронних технологій,  і якщо його еволюцію розглядати в ретроспективі, то на кожному історичному розвитку він був хронологічно:
- різновидом договору банківського вкладу;
- змішаним договором з елементами договорів позики, доручення та зберігання.
- самостійним договором. 
 
33. Обґрунтовується  доцільність надання права банку  на односторонню відмову  від договору банківського рахунку при наявності мінімальної суми на такому рахунку  або при відсутності операцій протягом року. У зв’язку з чим   пропонується ст. 1075 Цивільного кодексу України викласти в наступній редакції: 
1. Договір   банківського   рахунку  розривається  за  заявою клієнта у будь-який час.
2. Банк має право розірвати  договір  банківського рахунку:
     1) якщо  сума  грошових  коштів,  що  зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими  правилами  або  договором, та  якщо  така  сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
     2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
     3) в інших випадках, встановлених договором або законом.
    3. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою, перераховується на інший рахунок в  строки  і  в порядку, встановленими банківськими правилами. При відсутності таких вказівок, грошові кошти зараховуються на спеціальний банківський рахунок (на вимогу).
 
34.Пропонується викласти ч.4 ст.1061 Цивільного кодексу України у наступній редакції: «проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, по день фактичного повернення вкладу включно або списанню з рахунка вкладника з інших підстав, інше може бути встановлено законом або договором».  
 
 35. Доповнити Цивільний кодекс України ст. 1054-1 наступного змісту: «Проценти за користування кредитом нараховуються від дня фактичного одержання кредиту позичальником до дня фактичного повернення кредиту банку включно, якщо інше не встановлено договором або законом».
 
  36. У зв’язку з тим, що стаття 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає види рахунків, які банки мають право відкривати своїм клієнтам: вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські, та враховуючи зміст норм статті 1066 Цивільного  кодексу  України, з яких випливає, що на підставі договору банківського рахунку клієнту відкривається саме поточний рахунок, пропонується уточнити вид рахунку, що відкривається банком клієнту на підставі договору банківського рахунку, виклавши  ч.1 статті 1066  Цивільного   кодексу  України у наступній редакції: 
          «1. За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на поточний рахунок (надалі рахунок), відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати